Кіра Муратова: ескізи хаосу

Де

Театр Волтера Ріда
165 West 65th Street
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк
США

Коли

16–25 травня 2025

Куратор/-ки

Марта Кузьма та Іван Козленко

Квитки

filmlinc.org

«Я почуваюся маргіналом, який виповз із темної каналізації на світло й осліпнув від цього світла. Виявляється, моя робота потрібна. Такі зустрічі дають мені силу працювати над новими проєктами. У практичному житті я не боєць. Живу, як усі. Але мистецтво — це царство свободи. І я служу цьому царству».

Кіра Муратова з нагоди отримання «Премії свободи» імені Анджея Вайди на «Берлінале» (2000)

«Фактура 10» має честь співпрацювати з Національним центром Олександра Довженка (Київ, Україна), «Film at Lincoln Center» та «Janus» та представити проєкт «Кіра Муратова: ескізи хаосу» — першу повну посмертну ретроспективу уславленої української режисерки, кар’єра якої тривала від початку 1960-х до її смерті у 2018 році. «Кіра Муратова: ескізи хаосу» пропонує нью-йоркським глядачам можливість ширше познайомитися з доробком режисерки, чиї фільми — попри визнання, якого Муратова удостоїлася в Україні та її регіоні, — досі мали обмежений міжнародний прокат, що перешкоджало дослідженню критичної спадщини авторки в рамках історії сучасного кіно.

Зазнаючи жорсткої цензури з боку радянської влади й чиновників кіноіндустрії у 1970-х і 80-х роках, Муратова наполегливо намагалася у будь-який можливий спосіб займатися кіновиробництвом. Незважаючи на жахливі фінансові умови й проблеми з прокатом, вона й далі писала сценарії і знімала фільми. Щоб зберегти вірність принципам, режисерка знімала своє ім’я з титрів, якщо здійснений кіностудією масштабний перемонтаж її фільмів затьмарював початковий задум. Цензура не раз ставала на заваді її діяльності: Муратовій часто наказували суттєво перемонтувати завершені стрічки, а в певний період відмовили у праві самостійно знімати фільми й перевели на другорядну посаду в межах Одеської кіностудії — однак режисерка залишилася там, щоб зберегти причетність до кіновиробництва. Розмірковуючи про цей момент кар’єри, Муратова підкреслювала свій глибокий зв’язок із кінематографом:

«Я люблю цю професію… Кіновиробництво для мене — це спосіб буття, щось вбудоване в мене, як програма в комп’ютер. Це мій наркотик, моє життя. Я знімаю фільми для себе».

Стійкість Муратової як режисерки віддзеркалено у стійких жінках її фільмів: попри труднощі, вони переможно живуть своїм винятковим, незалежним, тривожним життям, життям поза усталеними рамками. Якщо ранні стрічки режисерки досліджують стосунки жінок між собою, то її пізніші роботи розкривають фундаментальну марність людських взаємин, неефективність мови й симптоматичну повторюваність дисфункції. Виносячи свій присуд на теми обману, справедливості, етики й моралі, Муратова відступає від лінійної хронології й віддає перевагу циклічному часу.

Після довгого періоду, протягом якого Муратову як режисерку було позбавлено заслуженого визнання, її роботи, покладені колись на полицю, повернулися у публічну сферу; так, зі стрічками «Короткі зустрічі» й «Довгі проводи» (раніше їх називали нерадянськими й «буржуазними») познайомилася французька аудиторія. У пострадянську епоху фільми авторки знайшли відгук у глядачів і критиків, які віддали належне її неортодоксальному підходу до соціально-політичних умовностей і ритуалів суспільства у процесі трансформації. На думку Муратової, то був період підвішеного стану: після панування ідеології і перед пануванням ринку. Тріумфом Муратової став «Астенічний синдром», герої якого засинають, коли відчувають страждання; стрічка здобула приз «Срібний ведмідь» у номінації «Гран-прі журі» на «Берлінале». В інтерв’ю 2013 року Муратова підтвердила, що «Астенічний синдром» належить до її особливих суспільно-політичних робіт:

«Це теж така собі втеча від реальності. Знаєте, дехто каже, що мистецтво є правдою життя. Але яка це правда життя? Мистецтво — відносна правда життя. Тому що правда життя настільки жахлива, що її неможливо ані вловити, ані відтворити; це неможливо, просто абсолютно неможливо. Мистецтво лакує дійсність, бо привносить певну гармонію у хаос. Хаос — оце суть усього... Мистецтво — це розрада, розумієте?»

«Кіра Муратова: ескізи хаосу» пропонує нагоду дослідити всебічний доробок режисерки, яка за свого життя залишалася маловідомою американській аудиторії і лише нещодавно здобула широке міжнародне визнання. Сьогодні Кіру Муратову часто називають найвидатнішою фігурою українського кінематографу останніх пів століття; її також можна вважати однією з найвпливовіших режисерок в історії кіно загалом. Муратова, яку завжди глибоко захоплювали ексцентричні персонажі й мовні неправильності, виробила особливий стиль, позначений сюрреалістичними й несподіваними повторами, і відобразила досвід проживання нестабільної реальності через екстравагантні оповідні прийоми. У житті режисерка була ущипливою і мізантропічною, однак її фільми — зворушливо гуманістичні: вони випромінюють дитячий подив, зухвалу надію та іскристу іронію.

Після розпаду СРСР Муратова продовжила жити й працювати у портовій Одесі, знімаючи фільми переважно на кошти з українських джерел. До своєї смерті у 2018 році режисерка зняла ще дев’ять повнометражних фільмів: «Чутливий міліціонер» (1992), «Захоплення» (1994), «Три історії» (1997), «Другорядні люди» (2001), «Чеховські мотиви» (2002), «Настроювач» (2004), «Два в одному» (2007), «Мелодія для катеринки» (2009) і «Вічне повернення» (2012).

Мета ретроспективи — представити Кіру Муратову як мисткиню, котра майстерно відобразила людське існування в суспільстві, яке більше не служило своїм громадянам. За посередництва кіноприйомів, які були нетрадиційними для часу й простору, де розгорталася її творчість, режисерка змалювала фактично онімілих персонажів: їхні спроби комунікації, сповнені затинання та закорінені у зруйнованій мовній структурі, зазнають невдачі. Фільми режисерки — свідчення психічного й психологічного виснаження, симптоматичного для екзистенційного стану переміщення. Її стрічки перекидають місток між поступовим розпадом однієї соціально-політичної системи й дисфункційним підйомом іншої, відображаючи, проте, агентивну пасивність зупиненого руху, спричинену травмою. Муратова вважала кіно універсальним засобом для розуміння людства, тож не підпорядковувала свої фільми швидкоплинним тенденціям; радше, її кінематограф наголошує на свободі, яку провіщає.

У 2015 році, після російського вторгнення на схід України й анексії Криму, Муратову запитали під час інтерв’ю про її «пацифістську позицію» і перебування «над зіткненням», на що режисерка відповіла: «Ні, я не над зіткненням, я стаю на бік України. Мені не подобається, що вона воює, але я не знаю, як можна з цього вийти — у тих стандартах, у яких живе людство».

—Марта Кузьма
Художня керівниця та головна кураторка «Фактури 10»

Ретроспективу «Кіра Муратова: ескізи хаосу» курують Марта Кузьма, професорка мистецтв Єльської школи мистецтв і головна кураторка «Фактури 10», та кінознавець і письменник Іван Козленко. Співреалізатор проєкту — Національний центр Олександра Довженка в Києві. Ретроспектива відбувається у співпраці з «Film at Lincoln Center», представленим зокрема заступницею програмного директора Медді Віттл, а також «Criterion Collection» і «Janus Films».

Квитки на покази filmlinc.org

17 травня, у суботу, з 13:00 до 15:00 в Українському інституті Америки (за адресою 79-та вулиця, 2E) пройде панельна дискусія, присвячена критичному кінематографу Кіри Муратової. Реєстрація за посиланням: zeffy.com

Усі кадри з фільмів надані Національним центром імені Олександра Довженка, якщо не зазначено інше.

Kira Muratova: Scenographies of Chaos

Location

Walter Reade Theater
165 West 65th Street
New York, New York

Dates

May 16–25, 2025

Curators

Marta Kuzma and Ivan Kozlenko

Tickets

filmlinc.org

"I feel like a marginal person who has crawled out of a dark sewer into the light, blinded by the light. It turns out my work is necessary. Such encounters give me strength to work on new projects. In practical life I am not a fighter. I live like everyone else. But art is the kingdom of freedom. And I serve this kingdom."

—Kira Muratova, accepting the Andrzej Wajda Freedom Prize at the 2000 Berlinale

Faktura 10 is honored to cooperate with the Oleksandr Dovzhenko National Centre (Kyiv), Film at Lincoln Center and Janus Films in presenting Kira Muratova: Scenographies of Chaos, the first complete posthumous retrospective of the acclaimed Ukrainian filmmaker, whose career spanned from the early 1960s until her death in 2018. Kira Muratova: Scenographies of Chaos offers New York audiences an opportunity to delve into the wider corpus of a filmmaker who, despite her critical acclaim throughout Ukraine and its region, has had a limited international film distribution that has hindered further scholarship into her critical legacy within the history of modern cinema.

Subject to extensive censorship by the Soviet state and by film commissions throughout the 1970s and ’80s, Muratova was steadfast in her commitment to remain engaged in film production in whatever ways possible. She continued to write and direct films despite financial straits and distribution challenges. To maintain some integrity, she removed her name from certain works when a studio’s extensive editing obfuscated her original intent. At times when censorship proved an obstacle (she was often directed to heavily re-edit a film after it was finished), specifically when Muratova was denied the right to work independently as a director, she performed menial duties at the Odesa Film Studio as a way to remain present. Reflecting on this point in her career, Muratova emphasized her deep connection to filmmaking:

“I love this profession. … Filmmaking is a way of being for me, something embedded in me like a program in a computer. It’s my drug, my life. I make films for myself.”

Muratova’s own resilience as a filmmaker is reflected in the strong women characters who thrive in her films despite their plights to live singularly, autonomously, anxiously, or outside conventional constructs. Although her earlier films examined women’s connections to one another, her later films reveal the ultimate irrelevance of human relationships, the failures of language, and symptomatic repetitiveness of dysfunction. Using themes of deceit, justice, ethics, and morality, Muratova dispenses judgments by rejecting linear chronology for cyclical time.

After a career that denied her rightful recognition as a filmmaker, Muratova’s shelved works gradually returned to public circulation and as a result, Brief Encounters and The Long Farewell (deemed un-Soviet and “bourgeois” by official censors on their release) were introduced into the French cinema circuit. In the post-Soviet period, her films resonated with audiences and critics who respected her unorthodox approach to the sociopolitical conventions and rituals of a society undergoing a transformation. Muratova framed this time as a period of suspension—one between the dominance of ideology and the dominance of the market. Consequently, Muratova’s triumph lies in The Asthenic Syndrome, a film about individuals who fall asleep the moment they are made to suffer (it won the Silver Bear Jury Grand Prix at the Berlinale). In a 2013 interview, Muratova attests to the film being among her singular sociopolitical films:

"This also is a kind of escape from reality. You know, some people say art is the truth of life. But what kind of truth of life? Art is a relative truth of life. Because the truth of life is so terrible that it is impossible to capture or recreate, it is impossible, simply completely impossible. Art varnishes things because it gives some harmony to chaos. Chaos is the essence of everything. … Art is a consolation, do you understand?"

Kira Muratova: Scenographies of Chaos is the first opportunity to explore the comprehensive body of work of a filmmaker who remained largely unknown to American audiences during her lifetime and has only recently come into widespread international acclaim. Muratova is now widely considered the greatest Ukrainian filmmaker of the last half century—and arguably one of the most influential women directors in cinema history. Deeply fascinated by eccentric characters and linguistic deviations, Muratova honed a distinctive style characterized by surreal and unexpected repetitions, refracting the experience of an unstable reality by way of outré storytelling devices. Caustic and misanthropic in life, Muratova nevertheless was touchingly humanistic in her films, radiating childish wonder, defiant hope, and sparkling irony.

Following the dissolution of the USSR, Muratova continued to live and work in the port city of Odesa, her films primarily supported by Ukrainian funds. Before her death in 2018, she completed nine full-length features: The Sentimental Policeman (1992), Passions (1994), Three Stories (1997), Minor People (2001), Chekhov’s Motifs (2002), The Tuner (2004), Two In One (2007), Melody for a Street Organ (2009), and Eternal Homecoming (2012).

Our goal with this retrospective is to frame Kira Muratova as an artist who masterfully conveyed the human condition within a society that no longer served its citizens. Employing unconventional filmmaking for the time and place, Muratova built characters who, for all practical purposes, fell mute—uttering and stammering in their failed attempts of communication within a collapsed framework of language. Her films speak to the mental and psychological exhaustion symptomatic of the existential state of displacement. Although her films bridged the gradual dissolution of one sociopolitical system and the dysfunctional rise of another, her work framed the agential passivity of arrested movement that the trauma brings forth. Viewing cinema as a universal medium for understanding humanity, Muratova did not allow for film to merely serve fleeting trends, rather her films emphasized the freedom it made way for. In a 2015 interview in the aftermath of the Russian invasion of the east of Ukraine and annexation of Crimea, Muratova was asked her about her “pacificist stance” and her being “above the fray” to which she responded:

“No, I am not above the fray—I take the side of Ukraine. I don’t like that it is at war, but I don’t know how one can get out of this within the standards by which humanity lives.”

It has been a great honor to co-curate this important retrospective with the film scholar Ivan Kozlenko.

— Marta Kuzma
Artistic Director and Chief Curator, Faktura 10

Kira Muratova: Scenographies of Chaos is co-curated by Marta Kuzma, Professor of Art at the Yale School of Art and Chief Curator of Faktura 10, and film scholar and writer Ivan Kozlenko, in cooperation with The Oleksandr Dovzhenko National Centre, Kyiv, and co-organized with Madeline Whittle. The retrospective is co-presented with Janus Films and Criterion Collection. Screenings tickets: filmlinc.org

A panel organized by Faktura 10 and dedicated to a discussion around Kira Muratova’s critical filmmaking will be held on Saturday, May 17, from 1–3pm at the Ukrainian Institute of America at 2 E. 79th Street. RSVP: zeffy.com

All film stills courtesy of The Oleksandr Dovzhenko National Centre unless otherwise noted.

Scenographies of Chaos: An Afternoon Discussion Around Kira Muratova’s Critical Filmmaking

Date

Saturday, May 17, 2025

Time

1:00–3:00 P.M.

Location

Ukrainian Institute of America
2 E 79th St, New York, NY 10075

Registration

Free Admission with RSVP

Kira Muratova (1934–2018) was a formidable and independent Ukrainian film director whose work was challenged by state authorities throughout the Soviet period. In the late 1980s, her films were uncensored and will be introduced to international audiences with this posthumous American retrospective from May 16–25 at Film at Lincoln Center, in New York. A panel of scholars and critics will gather to speak about Muratova’s cinematographic sensibility with regard to time, truth telling, self-deceit, ecology, labor, feminism, psychology, and politics, and how the critical and philosophical implications of Muratova’s filmmaking can be a way to relaunch scholarship around her films and inscribe her historical legacy within modern film history.

Panelists include:

• Vitaly Chernetsky: Professor of Slavic Languages and Literatures, University of Kansas
• Marta Kuzma: Professor of Art, Yale School of Art and Artistic Director and Chief Curator, Faktura 10
• Ivan Kozlenko: Film Scholar and Writer, Film and Screen Studies, Cambridge University
• David Molina: University of Chicago, Postdoctoral Social Sciences Teaching Fellow
• Viktoria Paranyuk: Lecturer in the Department of Film and Screen Studies, Pace University
• Irina Schulzki: Publishing Director of Apparatus. Film, Media, and Digital Cultures in Central and Eastern Europe

Program Sheet [PDF]

Партнери:

• Film at Lincoln Center
• Національний центр Олександра Довженка
• The Criterion Collection
• Janus Films
• Держкіно
• Sota Cinema Group
• Український інститут Америки

Project Partners

• Film at Lincoln Center
• Oleksandr Dovzhenko National Centre
• The Criterion Collection
• Janus Films
• Derzhkino
• Sota Cinema Group
• Ukrainian Institute of America