«Фактура 10.03»—«Кіра Муратова: ескізи хаосу»
Ретроспектива уславленої української кінорежисерки — шістнадцять фільмів

Faktura 10.03—Kira Muratova: Scenographies of Chaos
A 16-Film Retrospective of the Acclaimed Ukrainian Filmmaker

Kira Muratova, Brief Encounters (still), 1967. Courtesy of Janus Films.

Де: Театр Волтера Ріда
165 West 65th Street
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк
США
Коли: 16–25 травня 2025
Куратор/-ки: Марта Кузьма та Іван Козленко, спільно з Національним центром Олександра Довженка в Києві, у співпраці з «Film at Lincoln Center», зокрема Медді Віттл, а також «Criterion Collection» і «Janus Films»
Квитки: filmlinc.org

ПЕРША ПОВНА ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКА РЕТРОСПЕКТИВА УСЛАВЛЕНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КІНОРЕЖИСЕРКИ ВКЛЮЧАТИМЕ ШІСТНАДЦЯТЬ ФІЛЬМІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ НОВУ ВІДРЕСТАВРОВАНУ ВЕРСІЮ ЇЇ ЗНАКОВОЇ СТРІЧКИ «АСТЕНІЧНИЙ СИНДРОМ».

«Я почуваюся маргіналом, який виповз із темної каналізації на світло й осліпнув від цього світла. Виявляється, моя робота потрібна. Такі зустрічі дають мені силу працювати над новими проєктами. У практичному житті я не боєць. Живу, як усі. Але мистецтво — це царство свободи. І я служу цьому царству».

Кіра Муратова з нагоди отримання «Премії свободи» імені Анджея Вайди на «Берлінале» (2000)

«Фактура 10», Національний центр Олександра Довженка (Київ, Україна) та «Film at Lincoln Center» раді представити проєкт «Кіра Муратова: ескізи хаосу» — ретроспективу уславленої одеської режисерки, кар’єра якої тривала від початку 1960-х до її смерті у 2018 році. 16 травня, у п’ятницю, ретроспектива відкриється у «Walter Reade Theater», що в Лінкольн-центрі (Нью-Йорк), прем’єрою знакової стрічки Муратової «Астенічний синдром», відреставрованої у форматі 4K завдяки «Criterion Collection». Ретроспектива, до складу якої увійшли 16 фільмів, познайомить аудиторію із багатою добіркою найвидатніших режисерських досягнень Муратової.

«Кіра Муратова: ескізи хаосу» вперше пропонує нью-йоркським глядачам та глядачкам можливість глибше познайомитися з творчістю режисерки, повних ретроспектив якої донині не було в США. Попри визнання, якого Муратова удостоїлася в Україні та сусідніх країнах, обмежений міжнародний прокат її фільмів перешкоджає дослідженню критичної спадщини авторки в рамках історії сучасного кіно.

У 1970-х і 80-х роках Муратова постійно зазнавала жорсткої цензури з боку радянської влади й чиновників кіноіндустрії; їй неодноразово наказували суттєво відредагувати й перемонтовувати завершені роботи. Однак режисерка не здавалася, намагаючись брати участь у кіновиробництві у будь-який можливий для неї спосіб. Незважаючи на жахливі фінансові умови й проблеми з прокатом, вона продовжувала писати сценарії і знімати фільми. Коли масштабне втручання керівництва кіностудії затьмарювало її авторський голос, Муратова принципово знімала своє ім’я з титрів. Коли цензура стала на заваді її режисерській діяльності як такій — зокрема тоді, коли Муратовій відмовили у праві самостійно знімати фільми, — вона погодилася на переведення на другорядну посаду в межах Одеської кіностудії, щоб усе ж таки зберегти зв'язок з кіновиробництвом. Розмірковуючи про цей момент режисерської кар’єри, Муратова підкреслювала свій глибокий зв’язок із кінематографом:

«Я люблю цю професію. Ні, навіть більше: я її обожнюю. Кіновиробництво для мене — це спосіб буття, щось вбудоване в мене, як програма в комп’ютер. Це мій наркотик, моє життя. Я знімаю фільми для себе».

Стійкість самої Муратової як режисерки в непрості часи віддзеркалено у стійких жінках її фільмів: попри труднощі, вони живуть своїм винятковим, незалежним і тривожним життям поза усталеними рамками. Ранні стрічки режисерки розмірковують над стосунками жінок з іншими людьми; пізніші фільми Муратової розкривають фундаментальну марність людських стосунків, неефективність мови й симптоматичне повторення дисфункції. Виносячи свій присуд на теми обману, справедливості, етики й моралі, Муратова відступає від лінійної хронології й віддає перевагу модальностям циклічного часу.

Після довгого періоду, протягом якого Муратову як режисерку було позбавлено заслуженого визнання, її роботи, покладені колись на полицю, повернулися у публічну сферу; так, зі стрічками «Короткі зустрічі» й «Довгі проводи» познайомилася французька аудиторія. У пострадянський час фільми авторки знайшли відгук у глядачів і критиків, які віддали належне її неортодоксальному підходу до соціально-політичних умовностей і ритуалів суспільства у процесі трансформації. На думку Муратової, то був період підвішеного стану: після панування ідеології і перед пануванням ринку. Тріумфом Муратової став «Астенічний синдром», де однойменний стан змушує людей засинати, коли вони відчувають страждання. В одному зі своїх інтерв’ю Муратова підтвердила, що ця стрічка належить до її особливих суспільно-політичних робіт:

«[Ніколай] засинає від страху. Це теж така собі втеча від реальності. Знаєте, дехто каже, що мистецтво є правдою життя. Але яка це правда життя? Мистецтво — відносна правда життя. Тому що правда життя настільки жахлива, що її неможливо ані вловити, ані відтворити; це неможливо, просто абсолютно неможливо. Мистецтво лакує дійсність, бо привносить певну гармонію у хаос. Хаос — оце суть усього. Можливо, це не так для того, хто вірить у Бога чи розум, який усе створив, для того, хто відчуває за всесвітом якусь гармонію. Я цього не відчуваю і в це не вірю. Я впізнаю лише окремі деталі, і для мене вони створюють жахливий, огидний хаос. Жодне мистецтво не здатне відтворити цей хаос. Навіть знімаючи фільм про концтабір, ви привнесете в нього елемент гармонії. Мистецтво — це розрада, розумієте?»

Кіра Муратова в розмові з Ізою Віллінгер і Євгеном Голубенком, Одеса, 4 травня 2013 року.

Після розпаду СРСР Муратова продовжувала жити й працювати в портовому місті Одесі, знімаючи фільми переважно на кошти з українських джерел. У цей період, що тривав до смерті режисерки, з’явилися повнометражні фільми «Сентиментальний міліціонер» (1992), «Захоплення» (1994), «Три історії» (1997), «Другорядні люди» (2001), «Чеховські мотиви» (2002), «Настроювач» (2004), «Два в одному» (2007), «Мелодія для катеринки» (2009), «Вічне повернення» (2012).

Ретроспективу «Кіра Муратова: ескізи хаосу» курують Марта Кузьма, професорка мистецтв Єльської школи мистецтв і головна кураторка «Фактури 10», та кінознавець і письменник Іван Козленко. Співреалізатор проєкту — Національний центр Олександра Довженка в Києві. Ретроспектива відбувається у співпраці з «Film at Lincoln Center», представленим зокрема заступницею програмного директора Медді Віттл, а також «Criterion Collection» і «Janus Films».

Квитки у продажі з 17 квітня filmlinc.org

17 травня, у суботу, з 13:00 до 15:00 в Українському інституті Америки (за адресою 79-та вулиця, 2E) пройде панельна дискусія, присвячена критичному кінематографу Кіри Муратової. Додаткова інформація найближчим часом.

Kira Muratova: Scenographies of Chaos

In cooperation with The Oleksandr Dovzhenko National Centre in Kyiv, co-organized by Film at Lincoln Center, programmed by Madeline Whittle, and co-presented with the Criterion Collection and Janus Films.

Location: Walter Reade Theater
165 West 65th Street
New York, New York
Dates: May 16–25, 2025
Co-Curated by: Marta Kuzma and Ivan Kozlenko
Tickets: filmlinc.org

A 16-film retrospective of the critically acclaimed Ukrainian filmmaker, featuring a new restoration of her signature film, The Asthenic Syndrome.

“I feel like a marginal person who has crawled out of a dark sewer into the light, blinded by the light. It turns out my work is necessary. Such encounters give me strength to work on new projects. In practical life I am not a fighter. I live like everyone else. But art is the kingdom of freedom. And I serve this kingdom.”

— Kira Muratova, upon accepting the Andrzej Wajda Freedom Prize at the Berlinale (2000)

Faktura 10 together with The Oleksandr Dovzhenko National Centre (Kyiv, Ukraine) and Film at Lincoln Center announce Kira Muratova: Scenographies of Chaos, a retrospective of the acclaimed Odesan filmmaker whose career spans from the early 1960s to her death in 2018. The retrospective opens at the Walter Reade Theater at Lincoln Center in New York City on Friday, May 16, premiering with Muratova’s signature work, The Asthenic Syndrome, in a new 4K restoration made possible by the Criterion Collection. With 16 films, the retrospective will feature a robust selection of Muratova’s greatest directorial achievements.

Kira Muratova: Scenographies of Chaos offers New York audiences a comprehensive view into the wider oeuvre of a filmmaker who, until now, has not had a complete retrospective in the United States. Despite the critical acclaim Muratova holds in Ukraine and throughout the region, the limited international distribution of her films has hindered scholarship into her critical legacy within the history of modern cinema.

Subject to extensive censorship by Soviet state and film commissions throughout the 1970s and 80s, with repeated directives to heavily re-edit completed works, Muratova was steadfast in her commitment to remain engaged in film production in whatever ways possible. She continued to write and direct films despite dire financial conditions and challenges to distribution. Preserving integrity, she removed authorship when the studio’s extensive editing obfuscated her original voice. At times when censorship proved an obstacle, specifically when Muratova was denied the right to work independently as a director, she accepted to be assigned to menial duties at the Odesa Film Studio as a way to remain present.

Reflecting on this point in her career, Muratova emphasized her deep connection to filmmaking:

“I love this profession. No, it’s more than that—I adore it. Filmmaking is a way of being for me, something embedded in me like a program in a computer. It’s my drug, my life. I make films for myself.”

Muratova’s own resilience as a filmmaker throughout such challenging times is mirrored in the resilient women who thrive throughout her films despite their plight to live singularly, autonomously, and anxiously, outside conventional constructs. Although her earlier films reflected on women’s relationships with respect to others, her later films reveal the ultimate irrelevance of human relationships, the failures of language, and symptomatic repetitiveness of dysfunction. Set among themes of deceit, justice, ethics, and morality, Muratova dispenses judgments by digressing from linear chronology, in preference to modalities of cyclical time.

After a career that denied her rightful recognition as a filmmaker, Muratova’s once-shelved works were returned to public circulation and consequently introduced into the French cinema circuit (Brief Encounters and The Long Farewell).

In the post-Soviet period, her films resonated with audiences and critics who respected Muratova’s unorthodox approach to the sociopolitical conventions and rituals of a society in transformation. Muratova framed this time as a period of suspension – one between the dominance of ideology and the dominance of the market. Consequently, Muratova’s triumph lies in The Asthenic Syndrome, a film about individuals suffering a syndrome by which they fall to sleep at the moment they are made to suffer.

In an interview, Muratova attests to the film being among her singular sociopolitical films:

“[Nikolai] falls asleep from fear. This also is a kind of escape from reality. You know, some people say art is the truth of life. But what kind of truth of life? Art is a relative truth of life. Because the truth of life is so terrible that it is impossible to capture or recreate, it is impossible, simply completely impossible. Art varnishes things because it gives some harmony to chaos. Chaos is the essence of everything. Maybe it is different to someone who believes in God or in an intelligence that has created everything, to someone who feels a kind of harmony behind the universe. I don’t feel this, and I don’t believe in it. I can only recognize single details and these create this terrible disgusting chaos to me. And no art can recreate this chaos. Even when one makes a film about a concentration camp, they will include an element of harmony in it. Art is a consolation, do you understand?”

— Kira Muratova in conversation with Isa Willinger and Yevhen Holubenko, Odesa, May 4, 2013

Following the dissolution of the USSR, Muratova continued to live and work in the port city of Odesa, her films primarily supported by Ukrainian funds. From this period through to her death, she completed full-length features: The Sentimental Policeman (1992), Passions (1994), Three Stories (1997), Minor People (2001), Chekhov’s Motifs (2002), The Tuner (2004), Two In One (2007), Melody for a Street Organ (2009), and Eternal Return (2012).

Kira Muratova: Scenographies of Chaos is co-curated by Marta Kuzma, Professor of Art at the Yale School of Art and Chief Curator of Faktura 10, and film scholar and writer Ivan Kozlenko, in cooperation with The Oleksandr Dovzhenko National Centre, Kyiv, and co-organized with Madeline Whittle. The retrospective is co-presented with Janus Films and Criterion Collection.

Tickets on sale as of Thursday, April 17 at filmlinc.org

A panel organized by Faktura 10 and dedicated to a discussion around Kira Muratova’s critical filmmaking will be held on Saturday, May 17, from 1–3pm at the Ukrainian Institute of America at 2 E. 79th Street.

All film stills courtesy of The Oleksandr Dovzhenko National Centre unless otherwise noted.

Scenographies of Chaos: An Afternoon Discussion Around Kira Muratova’s Critical Filmmaking

Date: Saturday, May 17, 2025
Time: 1:00–3:00 P.M.
Location: Ukrainian Institute of America
2 E 79th St, New York, NY 10075
Registration: Free Admission with RSVP

Kira Muratova (1934–2018) was a formidable and independent Ukrainian film director whose work was challenged by state authorities throughout the Soviet period. In the late 1980s, her films were uncensored and will be introduced to international audiences with this posthumous American retrospective from May 16–25 at Film at Lincoln Center, in New York. A panel of scholars and critics will gather to speak about Muratova’s cinematographic sensibility with regard to time, truth telling, self-deceit, ecology, labor, feminism, psychology, and politics, and how the critical and philosophical implications of Muratova’s filmmaking can be a way to relaunch scholarship around her films and inscribe her historical legacy within modern film history.

Panelists include:

Vitaly Chernetsky: Professor of Slavic Languages and Literatures, University of Kansas
Marta Kuzma: Professor of Art, Yale School of Art and Artistic Director and Chief Curator, Faktura 10
Ivan Kozlenko: Film Scholar and Writer, Film and Screen Studies, Cambridge University
David Molina: University of Chicago, Postdoctoral Social Sciences Teaching Fellow
Viktoria Paranyuk: Lecturer in the Department of Film and Screen Studies, Pace University
Irina Schulzki: Publishing Director of Apparatus. Film, Media, and Digital Cultures in Central and Eastern Europe

Віталій Чернецький

Віталій Чернецький — професор славістики Канзаського університету, Президент Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці (з грудня 2024), літературознавець, кінознавець, перекладач. Професор славістики Канзаського університету, у 2009-2018 роках був президентом Американської асоціації україністів. Здобув ступінь Ph.D. у порівняльному літературознавстві та теорії літератури в Університеті Пенсильванії. Автор монографії Картографуючи посткомуністичні культури: Росія та Україна в контексті глобалізації (вид. ун-тів МакҐил та Квінс, 2007; україномовна версія, вид. «Критика», 2013) та статей про модерні та сучасні слов’янські та східноєвропейські літератури і культури, де він наголошує на міжреґіональних та міждисциплінарних контекстах. Нова книга українською, Перетини і прориви: Українська література і кіно поміж глобальним та локальним, готується до друку у видавництві «Критика». Співредактор двомовної антології сучасної української поезії Листи з України (2016) та анотованого українського перекладу Культури й імперіялізму Едварда Саїда (2007), запрошений редактор спеціального числа електронного часопису КіноКультура, присвяченого Україні (2009). Серед його перекладів англійською романи Юрія Андруховича Московіада (2008) та Дванадцять обручів (2015), а також збірка його вибраних поезій, Пісні для мертвого півня (2018, спільно з Остапом Конем), а також збірка поезій Остапа Сливинського Зимовий король (2023, спільно з Іриною Шуваловою). Переклад роману Софії Андрухович Фелікс Австрія готується до друку у видавництві Гарвардського університету. Протягом 2024 року проф. Чернецький був президентом Асоціації слов’янських, східноєвропейських та євразійських досліджень (ASEEES).

Іван Козленко

Іван Козленко — кінознавець, куратор і культурний менеджер. Заснував престижний фестиваль німого кіно «Німі ночі» й перетворив Довженко-Центр, головний український кіноархів, на провідну культурну інституцію Києва. Більше десяти років керував реставрацією понад 70 українських фільмів; заново представив їх світовій аудиторії.

Виступив куратором важливих кіноретроспектив, зокрема «In Transition: Ukrainische Träume» («Arsenal – Institut für Film und Videokunst», Німеччина, 2023), ретроспективи Кіри Муратової («Seoul Cinematheque», Південна Корея, 2019), «Одеса у вогні: окупація/визволення» (Одеський міжнародний кінофестиваль, 2015), «Ukraine. The Great Experiment» (Фестиваль німого кіно в Порденоне, Італія, 2013).

Редагував присвячені українському кіно авторитетні тексти й каталоги, видані Довженко-Центром: «Польоти уві сні та наяву» (2020), «Іван Кавалерідзе. Мемуари. Драматургія. Публіцистика» (2017), «Український кіноплакат 1920-х років. ВУФКУ» (2015), «“Земля”: в кадрі Бориса Косарева» (2013), «Українське німе/Ukrainian Re-vision» (2012).

Автор роману «Танжер», який у 2017 році увійшов до короткого списку української «Книги року BBC», що свідчить про його впливову роль в українському культурному дискурсі.

Девід Г. Моліна

Девід Г. Моліна — доктор філософії (має спільний ступінь, присуджений Комісією з питань
соціальних студій і кафедрою порівняльного літературознавства Чиказького університету), дослідник російськомовного кіно; Андрєя Бєлого й російської поезії і прози Срібного віку; художніх взаємовпливів (літератури й музики, кіно й образотворчого мистецтва); теорії та практики художнього перекладу. Вивчає також продуктивні паралелі між континентальною філософією і кіно. Його дисертація («Кіра Муратова: епістемологія самопізнання на кіноекрані») пропонує філософську інтерпретацію кінематографічної творчості Муратової, зокрема розглядає, як творчість режисерки висвітлює провали інтерсуб'єктивного пізнання.

Вікторія Паранюк

Вікторія Паранюк — викладачка кафедри кінознавства й екранних студій Пейсівського університету, відеоесеїстка й програмістка-фрілансерка. Живе у Нью-Йорку. Коло наукових інтересів дослідниці охоплює гендерні й соціалістичні кінематографи, взаємодію кіно та історії, екологічні підходи до рухомих зображень, а також тілесність і рухоме зображення. Її монографія «Кіно щирості: радянські фільми й культура під час “відлиги”» побачить світ у 2025 році. Дослідження Вікторії публікувалися в «Film History», «[in]Transition: Journal of Videographic Film & Moving Image Studies», «ASAP/Journal» та «Slavic Review».

Іріна Шульцкі

Іріна Шульцкі — видавнича директорка «Apparatus. Film, Media, and Digital Cultures in Central and Eastern Europe» (Німеччина), наукового журналу з відкритим доступом. Авторка опублікованих англійською, німецькою і російською мовами розділів монографій і статтей на такі теми, як кіно й жести, фан-література, теорії комічного, феноменологія та медіа, проза Міхаіла Шишкіна та кінематограф Кіри Муратової. Редагувала кілька наукових видань і випусків журналів, у тому числі «Fictions / Realities. New Forms and Interactions» (спільно з Йоргом фон Брінкеном й Уте Грьобель, Мюнхен, 2011); спеціальний випуск «Apparatus no. 5» (2017) під назвою «Mise en geste. Studies of Gesture in Cinema» (спільно з Аною Гедберг Оленіною) та «Apparatus no. 14: Soviet Playtime: Architectures of Power and Profligacy in DAU» (2022, спільно з Філіпом Кевендішем і Наташею Друбек). Найбільш нещодавня публікація дослідниці — «Decolonising the (Post-)Soviet Screen» («Apparatus Press», 2024, у співредакторстві з Хелін Геррітсен). Наразі завершує роботу над ще двома виданнями, які редагує спільно з Іріною Градінарі: «ReFocus: The Cinema of Kira Muratova» (на замовлення видавництва Единбурзького університету, готується до друку 2025 року) та «Cinéfemmes: Women’s Cinema of the New Millennium» (на замовлення «Springer», готується до друку 2026 року).

Vitaly Chernetsky

Vitaly Chernetsky is a Professor of Slavic Languages and Literatures at the University of Kansas. He is the author of Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization (McGill-Queen’s University Press, 2007; Ukrainian-language version, 2013) and of articles on modern and contemporary Slavic and East European literatures and cultures where he seeks to highlight cross-regional and cross-disciplinary contexts. A book in Ukrainian, Intersections and Breakthroughs: Ukrainian Literature and Cinema between the Global and the Local, is forthcoming from Krytyka. He co-edited a bilingual anthology of contemporary Ukrainian poetry, Letters from Ukraine (2016), and an annotated Ukrainian translation of Edward Said’s Culture and Imperialism (2007), and guest-edited a special issue on Ukraine for the film studies e-journal KinoKultura (2009). His translations into English include Yuri Andrukhovych’s novels The Moscoviad (2008) and Twelve Circles (2015) and a volume of his selected poems, Songs for a Dead Rooster (2018, with Ostap Kin), and Winter King (2023), a poetry collection by Ostap Slyvynsky (with Iryna Shuvalova). Translation of Sophia Andrukhovych’s novel Felix Austria is forthcoming from Harvard University Press. He is a past president of the American Association for Ukrainian Studies (2009–2018). In 2024, Prof. Chernetsky served as the president of the Association for Slavic, East European, and Eurasian Studies (ASEEES). In December 2024, he was elected President of the Shevchenko Scientific Society in the US.

Ivan Kozlenko

Ivan Kozlenko is a film scholar, curator and cultural manager. He founded the esteemed Mute Nights silent film festival and transformed the Dovzhenko Center, Ukraine's primary film archive, into a leading cultural attraction in Kyiv. For more than a decade he oversaw the restoration of over 70 Ukrainian films and their reintroduction to a global audience.

Ivan has curated significant film retrospectives, including In Transition: Ukrainische Träume (Arsenal–Institut für Film und Videokunst, Germany, 2023), Kira Muratova (Seoul Cinematheque, South Korea, 2019), Odessa in fiamme: occupation / liberation (Odesa IFF, 2015), Ukraine: The Great Experiment (Pordenone Silent Film Festival, Italy, 2013).

He has edited authoritative texts and catalogs on Ukrainian cinema, published by Dovzhenko Center Publishing: Flights in Dreams and Reality (2020), Ivan Kavaleridze: Memoirs, Drama, Journalism (2017), Ukrainian Film Posters of the 1920s: VUFKU (2015), Dovzhenko’s EARTH Framed by Borys Kosarev (2013), and Ukrainian Re-vision: The Film Collection Book (2012).

His 2017 novel Tangier was a contender for the BBC Ukrainian Book of the Year.

David Molina

David G. Molina holds a joint Ph.D. from the Committee on Social Thought and the Department of Comparative Literature at the University of Chicago. His research is dedicated to Russophone cinema; Andrei Bely and Russian Silver Age poetry and prose; artistic cross-pollination (literature and music, cinema and visual art); and the theory and practice of literary translation. Molina also works on productive parallels between continental philosophy and film. His dissertation, “Kira Muratova: Epistemology of Self-Knowledge on the Cinema Screen” engages in a philosophical reading of Muratova’s cinematic work with an eye to the way in which her oeuvre sheds light on failures of intersubjective knowledge.

Viktoria Paranyuk

Viktoria Paranyuk is a lecturer in the Department of Film and Screen Studies at Pace University, video essayist, and freelance programmer in New York City. Her research interests include gender and socialist cinemas, cinema’s engagement with history, environmental approaches to moving images, and embodiment and the moving image. Viktoria’s monograph, Cinema of Sincerity: Soviet Films and Culture during the Thaw, is forthcoming in 2025. Her research has been published in Film History, [in]Transition: Journal of Videographic Film & Moving Image Studies, ASAP/Journal, and Slavic Review.

Irina Schulzki

Irina Schulzki is the Publishing Director of Apparatus. Film, Media, and Digital Cultures in Central and Eastern Europe (Germany), an academic open access journal. She has published book chapters and journal articles in English, German, and Russian on topics including film and gesture, fan fiction, theories of the comical, phenomenology and media, the prose of Mikhail Shishkin, and the cinema of Kira Muratova. Irina has edited several academic volumes and journal issues, including Fictions / Realities. New Forms and Interactions (with Jörg von Brincken and Ute Gröbel, Munich 2011); the special issue of Apparatus no. 5 (2017), titled Mise en geste. Studies of Gesture in Cinema (with Ana Hedberg Olenina), and Apparatus no. 14 (2022): Soviet Playtime: Architectures of Power and Profligacy in DAU (with Philip Cavendish and Natascha Drubek). Her most recent publication is Decolonising the (Post-)Soviet Screen, co-edited with Heleen Gerritsen (Apparatus Press, 2024). She is currently completing two further co-edited volumes with Irina Gradinari: ReFocus: The Cinema of Kira Muratova (under contract with Edinburgh University Press, forthcoming 2025) and Cinéfemmes: Women’s Cinema of the New Millennium (under contract with Springer, forthcoming 2026).