Де

Театр Волтера Ріда
165 West 65th Street
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк
США

Коли

16–25 травня 2025

Куратор/-ки

Марта Кузьма та Іван Козленко, спільно з Національним центром Олександра Довженка в Києві, у співпраці з «Film at Lincoln Center», зокрема Медді Віттл, а також «Criterion Collection» і «Janus Films»

Квитки

filmlinc.org

ПЕРША ПОВНА ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКА РЕТРОСПЕКТИВА УСЛАВЛЕНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КІНОРЕЖИСЕРКИ ВКЛЮЧАТИМЕ ШІСТНАДЦЯТЬ ФІЛЬМІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ НОВУ ВІДРЕСТАВРОВАНУ ВЕРСІЮ ЇЇ ЗНАКОВОЇ СТРІЧКИ «АСТЕНІЧНИЙ СИНДРОМ».

«Я почуваюся маргіналом, який виповз із темної каналізації на світло й осліпнув від цього світла. Виявляється, моя робота потрібна. Такі зустрічі дають мені силу працювати над новими проєктами. У практичному житті я не боєць. Живу, як усі. Але мистецтво — це царство свободи. І я служу цьому царству».

Кіра Муратова з нагоди отримання «Премії свободи» імені Анджея Вайди на «Берлінале» (2000)

«Фактура 10», Національний центр Олександра Довженка (Київ, Україна) та «Film at Lincoln Center» раді представити проєкт «Кіра Муратова: ескізи хаосу» — ретроспективу уславленої одеської режисерки, кар’єра якої тривала від початку 1960-х до її смерті у 2018 році. 16 травня, у п’ятницю, ретроспектива відкриється у «Walter Reade Theater», що в Лінкольн-центрі (Нью-Йорк), прем’єрою знакової стрічки Муратової «Астенічний синдром», відреставрованої у форматі 4K завдяки «Criterion Collection». Ретроспектива, до складу якої увійшли 16 фільмів, познайомить аудиторію із багатою добіркою найвидатніших режисерських досягнень Муратової.

«Кіра Муратова: ескізи хаосу» вперше пропонує нью-йоркським глядачам та глядачкам можливість глибше познайомитися з творчістю режисерки, повних ретроспектив якої донині не було в США. Попри визнання, якого Муратова удостоїлася в Україні та сусідніх країнах, обмежений міжнародний прокат її фільмів перешкоджає дослідженню критичної спадщини авторки в рамках історії сучасного кіно.

У 1970-х і 80-х роках Муратова постійно зазнавала жорсткої цензури з боку радянської влади й чиновників кіноіндустрії; їй неодноразово наказували суттєво відредагувати й перемонтовувати завершені роботи. Однак режисерка не здавалася, намагаючись брати участь у кіновиробництві у будь-який можливий для неї спосіб. Незважаючи на жахливі фінансові умови й проблеми з прокатом, вона продовжувала писати сценарії і знімати фільми. Коли масштабне втручання керівництва кіностудії затьмарювало її авторський голос, Муратова принципово знімала своє ім’я з титрів. Коли цензура стала на заваді її режисерській діяльності як такій — зокрема тоді, коли Муратовій відмовили у праві самостійно знімати фільми, — вона погодилася на переведення на другорядну посаду в межах Одеської кіностудії, щоб усе ж таки зберегти зв'язок з кіновиробництвом. Розмірковуючи про цей момент режисерської кар’єри, Муратова підкреслювала свій глибокий зв’язок із кінематографом:

«Я люблю цю професію. Ні, навіть більше: я її обожнюю. Кіновиробництво для мене — це спосіб буття, щось вбудоване в мене, як програма в комп’ютер. Це мій наркотик, моє життя. Я знімаю фільми для себе».

Стійкість самої Муратової як режисерки в непрості часи віддзеркалено у стійких жінках її фільмів: попри труднощі, вони живуть своїм винятковим, незалежним і тривожним життям поза усталеними рамками. Ранні стрічки режисерки розмірковують над стосунками жінок з іншими людьми; пізніші фільми Муратової розкривають фундаментальну марність людських стосунків, неефективність мови й симптоматичне повторення дисфункції. Виносячи свій присуд на теми обману, справедливості, етики й моралі, Муратова відступає від лінійної хронології й віддає перевагу модальностям циклічного часу.

Після довгого періоду, протягом якого Муратову як режисерку було позбавлено заслуженого визнання, її роботи, покладені колись на полицю, повернулися у публічну сферу; так, зі стрічками «Короткі зустрічі» й «Довгі проводи» познайомилася французька аудиторія. У пострадянський час фільми авторки знайшли відгук у глядачів і критиків, які віддали належне її неортодоксальному підходу до соціально-політичних умовностей і ритуалів суспільства у процесі трансформації. На думку Муратової, то був період підвішеного стану: після панування ідеології і перед пануванням ринку. Тріумфом Муратової став «Астенічний синдром», де однойменний стан змушує людей засинати, коли вони відчувають страждання. В одному зі своїх інтерв’ю Муратова підтвердила, що ця стрічка належить до її особливих суспільно-політичних робіт:

«[Ніколай] засинає від страху. Це теж така собі втеча від реальності. Знаєте, дехто каже, що мистецтво є правдою життя. Але яка це правда життя? Мистецтво — відносна правда життя. Тому що правда життя настільки жахлива, що її неможливо ані вловити, ані відтворити; це неможливо, просто абсолютно неможливо. Мистецтво лакує дійсність, бо привносить певну гармонію у хаос. Хаос — оце суть усього. Можливо, це не так для того, хто вірить у Бога чи розум, який усе створив, для того, хто відчуває за всесвітом якусь гармонію. Я цього не відчуваю і в це не вірю. Я впізнаю лише окремі деталі, і для мене вони створюють жахливий, огидний хаос. Жодне мистецтво не здатне відтворити цей хаос. Навіть знімаючи фільм про концтабір, ви привнесете в нього елемент гармонії. Мистецтво — це розрада, розумієте?»

Кіра Муратова в розмові з Ізою Віллінгер і Євгеном Голубенком, Одеса, 4 травня 2013 року.

Після розпаду СРСР Муратова продовжувала жити й працювати в портовому місті Одесі, знімаючи фільми переважно на кошти з українських джерел. У цей період, що тривав до смерті режисерки, з’явилися повнометражні фільми «Сентиментальний міліціонер» (1992), «Захоплення» (1994), «Три історії» (1997), «Другорядні люди» (2001), «Чеховські мотиви» (2002), «Настроювач» (2004), «Два в одному» (2007), «Мелодія для катеринки» (2009), «Вічне повернення» (2012).

Ретроспективу «Кіра Муратова: ескізи хаосу» курують Марта Кузьма, професорка мистецтв Єльської школи мистецтв і головна кураторка «Фактури 10», та кінознавець і письменник Іван Козленко. Співреалізатор проєкту — Національний центр Олександра Довженка в Києві. Ретроспектива відбувається у співпраці з «Film at Lincoln Center», представленим зокрема заступницею програмного директора Медді Віттл, а також «Criterion Collection» і «Janus Films».

Квитки у продажі з 17 квітня filmlinc.org

17 травня, у суботу, з 13:00 до 15:00 в Українському інституті Америки (за адресою 79-та вулиця, 2E) пройде панельна дискусія, присвячена критичному кінематографу Кіри Муратової. Додаткова інформація найближчим часом.

Location

Walter Reade Theater
165 West 65th Street
New York, NY
USA

Dates

May 16–25, 2025

Co-Curated by

Marta Kuzma and Ivan Kozlenko, in collaboration with The Oleksandr Dovzhenko National Centre in Kyiv, co-organized by Film at Lincoln Center, particularly Madeline Whittle, co-presented with the Criterion Collection and Janus Films

Tickets

filmlinc.org

The first North American retrospective of the critically acclaimed Ukrainian film-
maker will include sixteen films, featuring a new restoration of her signature film,
The Asthenic Syndrome.

“I feel like a marginal person who has crawled out of a dark sewer into the light, blinded by the light. It turns out my work is necessary. Such encounters give me strength to work on new projects. In practical life I am not a fighter. I live like everyone else. But art is the kingdom of freedom. And I serve this kingdom.”

—Kira Muratova
Accepting the Andrzej Wajda Freedom Prize at the Berlinale (2000)

Faktura 10 together with The Oleksandr Dovzhenko National Centre (Kyiv, Ukraine) and Film at Lincoln Center announce “Kira Muratova: Scenographies of Chaos,” a retrospective of the acclaimed Odesan filmmaker whose career spans from the early 1960s to her death in 2018. The retrospective opens at the Walter Reade Theater at Lincoln Center in New York City on Friday, May 16, premiering with Muratova’s signature work, The Asthenic Syndrome, in a new 4K restoration made possible by the Criterion Collection. With 16 films, the retrospective will feature a robust selection of Muratova’s greatest directorial achievements.

Kira Muratova: Scenographies of Chaos offers New York audiences this first-time opportunity into the wider oeuvre of a filmmaker who, until now, has not had a prior full retrospective in the United States. Despite the critical acclaim Muratova holds in Ukraine and throughout the region, the limited international distribution of her films has hindered scholarship into her critical legacy within the history of modern cinema.

Subject to extensive censorship by Soviet state and film commissions throughout the 1970s and 80s, with repeated directives to heavily re-edit completed works, Muratova was steadfast in her commitment to remain engaged in film production in whatever ways possible. She continued to write and direct films despite dire financial conditions and challenges to distribution. Preserving integrity, she removed authorship when the studio’s extensive editing obfuscated her original voice. At times when censorship proved an obstacle, specifically when Muratova was denied the right to work independently as a director, she accepted to be assigned to menial duties at the Odesa Film Studio as a way to remain present.

Reflecting on this point in her career, Muratova emphasized her deep connection to filmmaking:

“I love this profession. No, it’s more than that—I adore it. Filmmaking is a way of being for me, something embedded in me like a program in a computer. It’s my drug, my life. I make films for myself.”

Muratova’s own resilience as a filmmaker throughout such challenging times is mirrored in the resilient women who thrive throughout her films despite their plight to live singularly, autonomously, and anxiously, outside conventional constructs. Although her earlier films reflected on women’s relationships with respect to others, her later films reveal the ultimate irrelevance of human relationships, the failures of language, and symptomatic repetitiveness of dysfunction. Set among themes of deceit, justice, ethics, and morality, Muratova dispenses judgments by digressing from linear chronology, in preference to modalities of cyclical time.

After a career that denied her rightful recognition as a filmmaker, Muratova’s once-shelved works were returned to public circulation and consequently introduced into the French cinema circuit (Brief Encounters and The Long Farewell).

In the post-Soviet period, her films resonated with audiences and critics who respected Muratova’s unorthodox approach to the sociopolitical conventions and rituals of a society in transformation. Muratova framed this time as a period of suspension – one between the dominance of ideology and the dominance of the market. Consequently, Muratova’s triumph lies in The Asthenic Syndrome, a film about individuals suffering a syndrome by which they fall to sleep at the moment they are made to suffer.

In an interview, Muratova attests to the film being among her singular sociopolitical films:

"[Nikolai] falls asleep from fear. This also is a kind of escape from reality. You know, some people say art is the truth of life. But what kind of truth of life? Art is a relative truth of life. Because the truth of life is so terrible that it is impossible to capture or recreate, it is impossible, simply completely impossible. Art varnishes things because it gives some harmony to chaos. Chaos is the essence of everything. Maybe it is different to someone who believes in God or in an intelligence that has created everything, to someone who feels a kind of harmony behind the universe. I don’t feel this, and I don’t believe in it. I can only recognize single details and these create this terrible disgusting chaos to me. And no art can recreate this chaos. Even when one makes a film about a concentration camp, they will include an element of harmony in it. Art is a consolation, do you understand?
—Kira Muratova in conversation with Isa Willinger and Yevhen Holubenko, Odesa, May 4, 2013

Following the dissolution of the USSR, Muratova continued to live and work in the port city of Odesa, her films primarily supported by Ukrainian funds. From this period through to her death, she completed full-length features: The Sentimental Policeman (1992), Passions (1994), Three Stories (1997), Minor People (2001), Chekhov’s Motifs (2002), The Tuner (2004), Two In One (2007), Melody for a Street Organ (2009), and Eternal Return (2012).

Kira Muratova: Scenographies of Chaos is co-curated by Marta Kuzma, Professor of Art at the Yale School of Art and Chief Curator of Faktura 10, and film scholar and writer Ivan Kozlenko, in cooperation with The Oleksandr Dovzhenko National Centre, Kyiv, and co-organized by Madeline Whittle. The retrospective is co-presented with Janus Films and Criterion Collection.

Tickets on sale as of Thursday, April 17 at filmlinc.org:

A panel organized by Faktura 10 and dedicated to a discussion around Kira Muratova’s critical filmmaking will be held on Saturday, May 17, from 1–3pm at the Ukrainian Institute of America at 2 E. 79th Street.

All film stills courtesy of The Oleksandr Dovzhenko National Centre.

Партнери:

• Film at Lincoln Center
• Національний центр Олександра Довженка
• The Criterion Collection
• Janus Films
• Держкіно
• Sota Cinema Group
• Український інститут Америки

Project Partners

• Film at Lincoln Center
• Oleksandr Dovzhenko National Centre
• The Criterion Collection
• Janus Films
• Derzhkino
• Sota Cinema Group
• Ukrainian Institute of America